Правило “3-х хвилин”, яке мають виконувати всі батьки. Пояснює психолог
Буквально за лічені хвилини в нашому житті може змінитися багато що.
Це зокрема підтверджує Наталія Сиротич, практикуючий психолог, керівник Центру роботи з дітьми та молоддю “Карітасу Київ”, – вона щодня допомагає родинам переселенців зі сходу України та сім’ям, що потрапили у скрутні життєві обставини.
Наталія поділилася з “Українською правдою. Життя” своїм досвідом та розповіла, як дорослим завжди знаходити спільну мову зі своїми нащадками.
ДІТИ ЗАВЖДИ ПОТРЕБУЮТЬ ДО СЕБЕ НЕГАЙНОЇ УВАГИ
Виявляється, є таке важливе правило – правило “трьох хвилин”.
Воно працює, як для подружжя, так і для дітей.
Коли батьки в родині починають виконувати це правило, то помічають, що воно дуже багато змінює в стосунках на краще.
Правило “перших трьох хвилин” полягає в тому, щоб завжди зустрічати дитину з такою величезною радістю, наче зустрічаєте друга, якого не бачили вже багато, багато років.
І не важливо, ви повернулися з магазину, в який вибігали за хлібом, чи прийшли додому з роботи.
Зазвичай, все, чим з вами хоче поділитися дитина, вона “видає” в перші хвилини зустрічі, саме в цьому полягає важливість не змарнувати цей час.
Ви одразу помітите тих батьків, які інтуїтивно виконують правило “перших трьох хвилин”. Наприклад, забираючи дитину зі школи, вони завжди присідають на рівень її очей, обнімають при зустрічі та говорять, що за нею скучили.
В той час, як інші батьки просто беруть дитину за руку, кажуть “пішли”, розмовляючи при цьому по телефону.
Приходячи з роботи, одразу звертайте всю увагу на дитину. Роззуваєтесь і біжите за дитиною. Ви маєте декілька хвилин для того, щоб сісти поруч біля неї, розпитати про її день та вислухати.
Потім вже підете їсти й дивитися новини. Якщо ви таким чином не звернете увагу на дитину, то вона буде ходити за вами цілий вечір, потребуючи спілкування.
ВАЖЛИВА НЕ КІЛЬКІСТЬ ЧАСУ, А ЕМОЦІЙНА БЛИЗЬКІСТЬ
Іноді декілька хвилин душевної бесіди значать для малюка набагато більше, ніж цілий день, проведений з вами разом, якщо думками в цей час ви були деінде.
За останніми даними, українці виділяють на спілкування з власними дітьми максимум 1,5 години на тиждень. Це навіть вважається непоганим результатом.
Поляки, наприклад, наводили свої дані, що у них батьки повністю приділяють дитині лише 4 хвилини в день.
Те, що ми весь час забігані й заклопотані, точно не зробить наших дітей щасливішими, навіть, якщо ми вважаємо, що робимо це заради них і їхнього добробуту.
Дітям дуже потрібне спілкування, потрібен власний життєвий приклад.
Для батьків і дітей вираз “час разом” має різне значення.
Для дорослих достатньо, щоб діти просто перебували поруч із ними, коли вони роблять щось удома чи йдуть в магазин.
А ось для дітей поняття “час разом” – це дивитися очі-в-очі, коли батьки сідають поруч, відкладають мобільні телефони, виключають думки про сотні своїх проблем і зовсім не відволікаються на сторонні справи.
Дитина ніколи не довіриться, якщо відчуває, що в пріоритеті у батьків в момент розмови є щось важливіше, ніж вона.
Звичайно, не завжди у батьків є час на спільну гру з власними дітьми, але в такі хвилини робіть тільки те, що хоче дитина. Не треба пропонувати їй ваші варіанти дозвілля.
Час швидкоплинний, і ви не встигнете отямитися, як ваші сини й дочки подорослішають, тож не гайте часу і починайте будувати довірливі стосунки з ними вже зараз.
Нехай правило “трьох хвилин” стане вам в цьому в нагоді.
Поради для батьків:
знання дитини виростуть якщо з нею не робити уроки
http://www.otozh.com.ua/2018/10/25/poradi-dlya-batkiv-znannya-ditini-virostut-yakshho-ne-robiti-z-neyu-uroki/?fbclid=IwAR2cjOHMspIsCJfYuElj15SnkxEsZmmoZitOex7ljFMQJZtoqOmlkBHvE5M
Заохочуємо дитину до читання та міркування
Що робити батькам з підлітками, які нічого не хочуть. Шикарна стаття психолога
Дьоміна Катерина – психолог-консультант, фахівець з дитячої психології написала чудову статтю, у якій відповідає на це, мабуть зараз найбільш наболіле питання батьків.
Букв, звичайно, багато – однак вважаємо, що прочитати і перейнятися добре б всім батькам підлітків.
Це явище набрало чинності в останні років сім. Виросло ціле покоління молодих людей, які «нічого не хочуть». Ні грошей, ні кар’єри, ні особистого життя. Вони цілодобово просиджують за комп’ютерами, їх не цікавлять дівчата (хіба зовсім трохи, щоб не напружуватися).
Вони взагалі не збираються працювати. Як правило, їх задовольняє те життя, яке вже є – батьківська квартира, трошки грошей на сигарети, пиво. Не більше. Що з ними не так?
Сашу привела на консультацію мама. Відмінний 15-річний хлопець, мрія будь-якої дівчинки: спортивний, язик підвішений, не грубіянить, очі живі, словниковий запас не як у Еллочки-Людожерки, грає в теніс і на гітарі. Основна скарга мами, просто крик змученої душі: «Ну чому він нічого не хоче?»
Подробиці історії.
Що означає «нічого», цікавлюся я. Зовсім нічого? Чи все ж таки їсти, спати, гуляти, грати, дивитися кіно він хоче?
Виявляється, Саша не хоче нічого робити зі списку «нормальних» справ для підлітка. Тобто:
- Вчитися.
- Працювати.
- Ходити на курси.
- Зустрічатися з дівчатами.
- Допомагати мамі по господарству.
- І навіть їздити з мамою у відпустку.
Мама у відчаї. Виріс здоровенний мужик, а користі від нього – як від козла молока.
Мама все життя для нього, все тільки для його блага, собі в усьому відмовляла, бралася за будь-яку роботу, на гуртки водила, на секції дорогі возила, у мовні табори за кордон відправляла – а він спочатку спить до обіду, потім включає комп’ютер і до ночі в іграшки ганяє. А вона-то сподівалася, що він виросте, і їй стане легше.
Я продовжую питати. З кого складається сім’я? Хто в ній заробляє гроші? Які в кого функції?
Виявляється, Сашина мама давно одна, розлучилася, коли йому було п’ять років, «батько був такий же точно лежень, може, це генетично передається?». Вона працює, багато працює, адже їй доводиться утримувати трьох (себе, бабусю і Сашу), додому приходить до ночі, смертельно втомлена.
Будинок тримається на бабусі, вона і господарством займається, і за Сашком стежить. Тільки от біда – Саша зовсім від рук відбився, бабусю не слухається, навіть не огризається, просто пропускає повз вуха.
Він ходить до школи, коли хоче, коли не хоче – не ходить. Йому загрожує армія, але, схоже, його це анітрохи не хвилює. Він не докладає жодних зусиль, щоб вчитися хоч трохи краще, хоча усі вчителі в один голос твердять, що голова у нього золота і здібності є.
Школа з елітних, державна, з історією. Але щоб в ній утримуватися, доводиться брати репетиторів з основних предметів. І все одно двійки в чверті, можуть і виключити.
Вдома не робить нічого, зовсім, навіть чашку за собою не помиє, бабуся з ціпком змушена тягати важкі сумки з продуктами з магазину, а потім йому на підносику їжу до комп’ютера носить.
«Ну що з ним таке? – вже трохи не плаче мама. – Я ж все життя віддала йому.»
Хлопчик
В наступний раз я бачу Сашу одного. І правда, гарний хлопчик, симпатичний, модно і дорого одягнений, але не зухвало. Якийсь надто хороший. Якийсь він неживий. Картинка у журналі для дівчаток, гламурний принц, хоч би прищ де-небудь був, чи що.
Зі мною тримається дружелюбно, ввічливо, всім своїм виглядом демонструє відкритість та готовність співпрацювати. Тьху, я відчуваю себе персонажем американського серіалу для підлітків: головний герой на прийомі у психоаналітика. Хочеться сказати що-небудь матом. Гаразд, згадаємо, хто тут профі.
Ви не повірите, він практично слово в слово відтворює мамин текст. 15-річний хлопець каже, як шкільна вчителька: «Я ледачий. Моя лінь заважає мені добиватися цілей. І ще я дуже незібраний, можу в одну точку втупитися і сидіти так годину».
А сам-то чого хочеш?
Та нічого особливого не хоче. В школі нудно, уроки дурні, хоча вчителі класні, найкращі. Друзів близьких немає, дівчини теж немає. Планів немає.
Тобто він не збирається ощасливити людство будь-яким з 1539 способів, відомих цивілізації, він не планує стати мегазіркою, йому не потрібно багатство, кар’єрне зростання і досягнення. Йому взагалі нічого не потрібно. Спасибі, у нас все є.
Потроху починає вимальовуватися картина, не скажу, щоб дуже несподівана для мене.
Приблизно з трьох років Саша займався. Спочатку підготовкою до школи, плаванням і англійською мовою. Потім пішов до школи – додався кінний спорт.
Зараз, окрім навчання в математичному ліцеї, він ходить на курси англійської при МДІМВ, на дві спортивні секції і до репетитора. У дворі не гуляє, телевізор не дивиться – ніколи. У комп’ютер, на який так скаржиться мама, грає тільки на канікули, та й то не кожен день.
Чому він нічого не хоче?
Формально всі ці заняття були добровільно обрані Сашком. Але коли я питаю, чим би він хотів займатися, якби не треба було вчитися, він говорить «грати на гітарі». (Варіанти, почуті від інших респондентів: грати у футбол, грати на компі, нічого не робити, просто гуляти). Грати. Запам’ятаємо цю відповідь і рушимо далі.
Що з ним таке?
Знаєте, у мене таких клієнтів буває в тиждень людини по три. Практично кожне звернення з приводу хлопчика у віці від 13 до 19 років саме про це: нічого не хоче.
У кожному такому випадку я бачу одну і ту ж картину: активна, енергійна, амбітна мама, тато відсутній, дома або бабуся, або няні-домогосподарки. Частіше все-таки бабуся.
Сімейна система спотворена: мама займає роль чоловіка в будинку. Вона годувальник, вона ж приймає всі рішення, що контактує з зовнішнім світом, захищає, якщо потрібно. Але вдома її немає, вона в полях і на полюванні.
Вогонь у вогнищі підтримує бабуся, тільки в неї немає важелів влади по відношенню до їхньої «загальної» дитини, він може й не послухатися, і нагрубити. Якщо б це були мама з татом, тато прийшов би ввечері з роботи, мама б йому поскаржилася на неналежну поведінку сина, тато б йому накостиляв – і вся любов. А тут можна поскаржитися, а відлупцювати нікому.
Мама намагається дати синові все-все: наймодніші розваги, найпотрібніші розвивалки, будь-які подарунки і покупки. А син не щасливий. І знову звучить цей приспів: «нічого не хоче».
А у мене через деякий час починає просто свербіти всередині запитання: «А коли йому хотіти-то? Якщо за нього вже давно мама все відхотіла, відмріяла, спланувала і зробила».
Ось коли малюк п’яти років сидить вдома один, катає по килиму машинку, грає, гарчить, дзижчить, будує мости і фортеці – у цей момент у нього починають зароджуватися і визрівати бажання, спочатку смутні і неусвідомлені, вони поступово формуються в щось конкретне: хочу велику пожежну машину з чоловічками.
Потім він чекає з роботи маму чи тата, висловлює своє бажання і отримує відповідь. Зазвичай: «Потерпи до Нового року (дня народження, зарплатні)».
І доводиться чекати, терпіти, мріяти про цю машину перед сном, передчувати щастя володіння, уявляти собі її (поки ще машину) у всіх деталях. Таким чином дитина вчиться контактувати зі своїм внутрішнім світом в частині бажань.
А як було у Саші (і у всіх інших Саш, з якими я маю справу)? Захотів – написав мамі есемеску, відправив – мама замовила через Інтернет – ввечері привезли.
Або навпаки: навіщо тобі ця машина, у тебе уроки не зроблені, ти прочитав дві сторінки логопедичного букваря? Раз – і обірвали початок казки. Все. Мріяти більше не виходить.
У цих хлопчиків і правда є все: сучасні смартфони, найостанніші моделі джинсів, поїздки на море чотири рази на рік. А ось можливості просто штовхати балду у них немає. Між тим нудьга – саме що ні на є творчий стан душі, без неї неможливо придумати собі заняття.
Дитятко має скучити і занудьгувати, щоб з’явилася потреба рухатися і діяти. А воно позбавлене навіть самого елементарного права вирішувати, їхати йому на Мальдіви чи ні. Мама вже все за нього вирішила.
Що кажуть батьки?
Спочатку я, протягом досить тривалого часу, слухаю батьків. Їх претензії, розчарування, образи, здогадки. Починається завжди з скарг на кшталт «ми для нього все, а він у відповідь – нічого».
Перерахування того, що саме «для нього все», вражає. Про деякі речі я дізнаюся вперше. Мені, наприклад, і в голову не приходило, що 15-річного хлопчика можна водити в школу за ручку. І досі вважала, що межа – це третій клас. Ну четвертий, для дівчаток.
Але виявляється, що тривоги і страхи мам штовхають їх на дивні вчинки. А раптом на нього нападуть погані хлопчики? І навчать його поганому (палити, лаятися поганими словами, брехати батькам; слово «наркотики» найчастіше не вимовляється, бо дуже страшно).
Часто звучить такий аргумент, як «Ви ж розумієте, в який час ми живемо». Якщо чесно – не дуже розумію. Мені здається, часи завжди приблизно однакові, ну, крім зовсім важких, наприклад, коли війна йде прямо у вашому місті.
У мій час ходити дівчинці 11 років через пустир було смертельно небезпечно. Так ми і не ходили. Ми знали, що не треба туди ходити, і дотримувалися правил. І сексуальні маніяки, в під’їздах іноді грабували.
А ось чого не було – це вільної преси. Тому кримінальне зведення люди дізнавалися від знайомих знайомих, за принципом «одна бабка сказала». І, пройшовши через безліч ротів, інформація ставала менш страшною і більш розмитою. Типу викрадення людини інопланетянами. Всі чули, що таке буває, але ніхто не бачив.
Коли ж це показують по телевізору, з подробицями, крупним планом, це стає тією реальністю, яка тут, поруч, у твоєму домі. Ти бачиш своїми очима, а зізнайтеся, більшість з нас жодного разу в житті не бачили самі жертву розбійного нападу?
Людська психіка не пристосована до щоденного спостереження смерті, особливо насильницької. Це завдає сильну травму, а захищатися від неї сучасна людина не вміє. Тому, з одного боку, ми начебто більш цинічні, а з іншого — не відпускаємо дітей гуляти на вулицю. Бо небезпечно.
Найчастіше такі безпорадні і мляві діти виростають у тих батьків, які з раннього дитинства були самостійними. Занадто дорослі, дуже відповідальні, занадто рано надані самі собі.
З першого класу приходили додому самі, ключ на стрічці на шиї, уроки – самі, поїсти розігріти – самі, в кращому випадку батьки ввечері запитають: «А що у тебе з уроками?». На все літо або в табір, або до бабусі в село, де теж особливо не було кому стежити.
А потім ці діти виросли, і сталася перебудова. Повна зміна всього: життєвого укладу, цінностей, орієнтирів. Є від чого занервувати. Але покоління адаптувалося, вижило, навіть стало успішним. Витиснута тривога залишилася. І тепер вся в повному обсязі обрушилася на голову єдиного чада.
А звинувачення чаду пред’являються серйозні. Батьки геть відмовляються визнавати свій внесок у його (чада) розвиток, вони тільки гірко нарікають: «Ось я в його роки…».
«Я в його роки вже твердо знав, чого хочу від життя, а він у 10-му класі тільки цікавиться іграшками. Я з третього класу сама уроки робила, а він у восьмому не може за стіл сісти, поки за руку не підведеш. Мої батьки навіть не знали, яка у нас програма з математики, а мені зараз доводиться кожен приклад з ним вирішувати».
Все це вимовляється з трагічною інтонацією «Куди котиться цей світ?». Наче діти повинні повторювати життєвий шлях батьків.
В цей момент я починаю питати, а якої саме поведінки вони хотіли б від своєї дитини. Виходить досить цікавий список, ніби портрет ідеального чоловіка:
- Щоб робив все сам.
- Щоб беззаперечно слухався.
- Проявляв ініціативу.
- Займався в тих гуртках, які знадобляться потім в житті.
- Був чуйним і турботливим і не був егоїстом.
- Був більш наполегливим і пробивним.На останніх пунктах мені вже сумно. Але і мамі, яка складає список, теж сумно: вона помітила протиріччя. «Я хочу неможливого?» — сумно запитує вона.
Так, як не шкода. Чи спів, чи танці. Або у вас слухняний, на все згодний відмінник-ботанік, або енергійний, ініціативний, пробивний трієчник. Або він вам співчуває і підтримує, або мовчки киває і йде повз вас до своєї мети.
Звідки взялася ідея, що, правильно займаючись з дитиною, можна якимось чарівним чином захистити його від всіх прийдешніх бід. Як я вже казала, користь від численних розвиваючих занять вельми відносна.
Дитина пропускає дійсно важливий етап у розвитку: ігри та стосунки з однолітками. Хлопчики не вчаться самі вигадувати собі гру, заняття, не відкривають нові території (адже там небезпечно), не б’ються, не вміють збирати навколо себе команду.
Дівчата нічого не знають про «жіноче коло», хоча з творчістю у них трохи краще йдуть справи: все ж дівчаток частіше віддають в різні рукодільні гуртки, так і «забити» потребу в соціальному спілкуванні у дівчаток важче.
Крім дитячої психології я по старій пам’яті займаюся ще й російською мовою і літературою зі школярами. Так от в гонитві за іноземними мовами батьки зовсім втратили рідну мову.
Словниковий запас у сучасних підлітків, як у Еллочки-Людожерки – в межах сотні. Зате гордо заявляється: дитина вивчає три іноземні мови, включаючи китайську, і всі з носіями мови.
А прислів’я діти розуміють буквально («Без праці не виловити і рибку зі ставка» – це про що?» – «Це про рибалку»), словотвірний розбір робити не можуть, складні переживання намагаються пояснювати на пальцях. Тому що мова сприймається у спілкуванні і з книжок. А не під час уроків і спортивних занять.
Що кажуть діти?
«Мене ніхто не слухає. Я хочу ходити зі школи додому з друзями, а не з нянею (шофером, супроводом). У мене немає часу, щоб дивитися телевізор, немає часу грати на компі. Я жодного разу не був у кіно з друзями, тільки з батьками і їхніми знайомими. Мене не пускають в гості до хлопців, і до мене нікому не можна.
Мама перевіряє мій портфель, кишені, телефон. Якщо я затримуюся в школі хоча б на п’ять хвилин, мама відразу дзвонить».
Це текст не першокласника. Це учні 9-го класу говорять.
Дивіться, скарги можна поділити на дві категорії: порушення кордонів («перевіряє портфель, не дає надіти те, що я хочу») і, умовно кажучи, насильство над особистістю («нічого не можна»). Таке враження, що батьки не помітили, що їх діти вже виросли з памперсів.
Можна, хоча і шкідливо, перевіряти кишені у першокласника – хоча б для того, щоб не випрати ці штани разом з жуйкою. Але до 14-річній людині добре б вже входити в кімнату зі стуком. Не з формальним стуком – постукав і ввійшов, не чекаючи відповіді, а поважаючи його право на особисте життя.
Критика зачіски, нагадування «іди помийся, а то від тебе погано пахне», вимога надіти теплу куртку – все це сигналізує підліткові: «Ти ще маленький, в тебе немає права голосу, ми самі за тебе все вирішимо». Хоча ми всього лише хотіли вберегти його від застуди. І він дійсно погано пахне.
Не можу повірити, що залишилися ще такі батьки, які не чули: для підлітка найважливіша частина життя – спілкування з однолітками. Але це означає, що дитина виходить з-під батьківського контролю, батьки перестають бути істиною в останній інстанції.
Творча енергія дитини блокується таким чином. Адже якщо йому заборонено хотіти те, що йому дійсно потрібно, він відмовляється від бажань взагалі. Подумайте, як це страшно – нічого не хотіти. А навіщо? Все одно не дозволять, заборонять, пояснять, що це шкідливо і небезпечно, «йди краще уроки роби».
Наш світ не ідеальний, він справді небезпечний, в ньому існує зло і хаос. Але ми якось живемо в ньому. Дозволяємо собі любити (хоча ось це – авантюра з непередбачуваним сюжетом), змінюємо роботу і житло, переживаємо кризи всередині і зовні. Чому ж ви не дозволяєте своїм дітям жити?
У мене є підозра, що в тих сім’ях, де виникають подібні проблеми з дітьми, батьки не відчувають своєї безпеки. Їхнє життя занадто напружене, рівень стресу перевищує адаптаційні можливості організму. І так хочеться, щоб хоча б дитинка жила в спокої і гармонії.
А дитинка не хоче спокою. Їй потрібні бурі, звершення і подвиги. В іншому випадку чадо лягає на диван, відмовляється від усього й перестає радувати очі.
Що робити?
Як завжди: обговорювати, складати план і дотримуватися його. Для початку згадайте, чого просила ваша дитина раніше, а потім перестала. Я абсолютно впевнена, що годинна щоденна «абсолютно некорисна» прогулянка з друзями – необхідна умова для психічного здоров’я підлітка.
Ви здивуєтеся, але безглузде «витріщання в ящик» (перегляд музичних і розважальних каналів) потрібно для наших дітей теж. Вони входять в подобу трансу, медитативний стан, під час якого дізнаються щось про себе. Не про артистів, зірок шоу-бізнеса. Про себе.
Те ж саме можна сказати про комп’ютерні ігри, соціальні мережи, телефонні розмови. Це страшно дратує, але треба пережити. Можна і потрібно обмежувати, вводити якісь рамки і правила, але тотально забороняти внутрішнє життя дитини – злочинно і недалекоглядно.
Не вивчить цей урок зараз – накриє потім: кризою середнього віку, моральним вигорянням 35, небажанням приймати на себе відповідальність за сім’ю і т. д.
Тому що недограв. Недотинявся безцільно вулицями. Не подивився вчасно всі тупі комедії, не поіржав над Бівисом і Батхедом.
Я знаю одного хлопчика, який доводив батьків до сказу тим, що годинами лежав у своїй кімнаті і стукав тенісним м’ячиком в стіну. Тихенько, не сильно. Їх дратував не стукіт, а те, що він нічого не робить. Зараз йому 30, він цілком справний мужик, одружений, працює, активний. Йому потрібно було у 15 років побути у своїй шкаралупі.
З іншого боку, як правило, ці діти катастрофічно недовантажені життям. Все, що вони роблять – вчаться. Не ходять в магазин за продуктами для всієї родини, не миють підлогу, не лагодять електроприлади.
Тому я давала б їм більше свободи всередині і обмежувала зовні. Тобто ти сам вирішуєш, у що ти вдягнешся, чим будеш займатися крім навчання, але при цьому – ось список домашніх справ, приступай. До речі, хлопчики чудово готують. І прасувати вміють. А важкості тягають як.
Що робити, якщо дитина б'ється із друзями
- Будьте чуйними й уважно вислухайте свою дитину, не намагаючись урятувати її або вирішити проблему замість неї.
- Продемонструйте віру в свою дитину: «Я знаю, мій любий, це боляче й важко, але я також знаю, що ти зможеш упоратися з цим».
- Запропонуйте підтримку: «Будь ласка, дай мені знати, коли захочеш порозмовляти зі мною або попросити в мене поради. Я запропоную тобі кілька варіантів, і ти вибереш той, який тобі найбільше сподобається».
- Не ставтесь до своєї дитини як до жертви, щоб вона не стала сприймати себе такою.
Якщо дитина не хоче більше дружити зі своїм однолітком та грати з ним, підтримайте її намір. Якщо дитина вирішує припинити стосунки з товаришем, довіряйте їй. У неї можуть бути дуже вагомі причини для того, чому вона більше не бажає підтримувати стосунки з ним.
Якщо у вас більше однієї дитини, не слід очікувати, що іншим дітям буде однаково цікаво грати з усіма вашими дітьми. Важливо, щоб кожній дитині було дозволено створювати й підтримувати свої, окремі дружні стосунки та щоб брати чи сестри не заважали дитині реалізовувати свої переваги у дружбі.
Майте на увазі, що для багатьох хлопчиків у віці від десяти років цілком нормально імітувати реальну бійку зі своїми друзями. Не перебільшуйте значення таких ситуацій і не вважайте, що це призведе до того, що дитина виросте жорстокою в майбутньому.
Як запобігти проблемам у майбутньому?
- Розповідайте дітям про те, до яких наслідків можуть призвести бійки, але при цьому не провокуйте в них почуття провини. Поясніть їм, як далі не загострювати конфлікт: «Коли ми розглянемо, завдяки чому виникла конфліктна ситуація та який внесок ми зробили в її розвиток, то зрозуміємо, що можемо змінити ту частину нашої поведінки, яка сприяла розпалюванню сварки, на більш миролюбну».
- Поділіться своїми власними історіями дитячих сварок і бійок, розкажіть про те, як це відбувалось, як ви себе тоді почували, чого вони вас навчили й завдяки чому ви змогли уникати їх згодом.
- Перед тим, як побажати дитині на добраніч, розпитайте її про найрадісніші й сумні моменти дня, що пройшов. Вона знатиме, що може поділитися своїм досвідом з вами та за необхідності отримати вашу підтримку, співчуття або пораду.
Чого можуть навчитись діти?
Діти можуть дізнатися, що в них є мужність і впевненість у собі, щоби переживати болісний життєвий досвід. Вони навчаться брати на себе відповідальність за свою роль у заподіянні болю іншій людині й навчаться робити інший – більш миролюбний вибір.
Діти відчують, що їм самим треба справлятися з труднощами, але при цьому поруч завжди буде той, хто зможе вислухати, поспівчувати й не буде звинувачувати їх. У випадку реальної небезпеки діти знатимуть, що отримають від дорослих необхідний захист і допомогу.
Підказки батькам
- Прийміть той факт, що поєдинки серед друзів нормальні, і розглядайте їх як необхідну частину життєвого досвіду вашої дитини. Конфлікт, швидше за все, завершиться швидше, ніж ви думаєте. Діти зазвичай закінчують бійку набагато швидше, якщо дорослі не втручаються.
- Пам'ятайте, що діти, як і дорослі, більшою мірою потребують того, щоб їх почули, ніж того, щоб їм дали готові рішення.
- Майте на увазі, що існує велика різниця між нормальними бійками між друзями й однолітками та ситуаціями, що несуть реальну небезпеку, тому в залежності від типу ситуації корегуйте свою роль належним чином.
Виховання дітей в еру цифрових технологій
Вплив ґаджетів на благополуччя підлітків
Думки американських психологів про вплив електронних пристроїв на благополуччя підлітків
Для батьків сучасних підлітків одне з найскладніших питань полягає в тому, скільки часу дитина може проводити за комп'ютером без шкоди для себе.
Складність полягає в тому, що батьки росли в часи, коли комп'ютери та Інтернет ще не були такі доступні. Тому їм нелегко зрозуміти своїх дітей, які буквально з народження занурені в цифрові технології і для яких віртуальний світ так само звичний, як і реальний.
Психологи в усьому світі замислюються над питанням, чи варто обмежувати підлітка у використанні мобільних телефонів, планшетів та інших електронних пристроїв і де повинна проходити ця межа.
Із 1991 року американські психологи досліджували вплив різних занять на благополуччя підлітків (зокрема, на їхню самооцінку, задоволеність життям і щастя). У дослідженні взяли участь 1,1 мільйона дітей віком 8, 10 і 12 років. У результаті було встановлено закономірність: чим більше часу підліток перебуває перед екранами моніторів (наприклад, у соціальних мережах або під час комп'ютерних ігор), тим менш він щасливий. За результатами іншого дослідження було доведено, що коли підлітки проводять шість і більше годин на день перед екранами електронних пристроїв (смартфонів, планшетів, комп'ютерів або телевізорів), у них зростає ризик суїциду.
Ті, хто у своїй професійній діяльності має справу з підлітками, часто помічають, що останні багато часу перебувають у віртуальному світі. Це призводить до соціальної ізоляції, проблем зі сном, зниження успішності в школі, конфліктів у сім'ї, різких змін настрою, агресивної поведінки й багатьох інших негативних наслідків. Якщо запитати сучасного підлітка, скільки в нього друзів, він може, наприклад, відповісти: «Десять». Якщо запитати його, як він проводить час зі своїми друзями, частіше за все виявляється, що вони грають в онлайн-ігри або переписуються в соціальних мережах. Віртуальні друзі можуть проживати і поблизу, і в іншому місті.
Спроби батьків обмежити використання підлітками електронних пристроїв зазвичай закінчуються конфліктами. Батьки підлітків часто скаржаться, що їхні діти весь вільний час проводять у своїй кімнаті, замало часу приділяючи спілкуванню в колі сім'ї.
Дослідження, про яке йшлося вище, показало, що підлітки, які перебувають перед моніторами менше від години на день, були щасливіші, ніж їх однолітки, котрі приділяють більше часу використанню електронних пристроїв, оскільки вони займалися спортом, брали участь у громадських заходах, читали, приділяли достатньо часу своїм хобі та спілкуванню з батьками.
Американські психологи припустили, що оптимальний час, що його підліткам доцільно проводити перед монітором, – дві години на день. Але при цьому важливо, щоб діти виявляли різні види активності – соціальну, фізичну тощо, а також достатню кількість часу приділяли сну. Незалежно від того, скільки часу підліток сидить перед монітором, він повинен встати з-за комп'ютера як мінімум за півгодини до того, як лягати спати. Це поліпшить якість його сну.
Усі члени сім'ї повинні приймати спільні рішення з приводу правильного розподілу часу. Наприклад, потрібно ввести загальне правило, що під час спільного прийому їжі не можна користуватися мобільними телефонами та іншими електронними пристроями, натомість варто присвятити обідню пору спілкуванню. Для зміцнення емоційного зв'язку між членами сім'ї також доцільні різні сімейні заняття, наприклад, спільний перегляд фільмів по п'ятницях або виїзди на природу у вихідний день. Також добре, якщо батьки заохочують підлітка займатися спортом, волонтерською діяльністю або іншими заняттями, за допомогою яких підліток взаємодіє з однолітками.
Якщо дитина проводить так багато часу за монітором, що це призводить до її соціальної ізоляції, емоційної нестабільності, нездатності скоротити час на відеоігри або соціальні мережі, проблем зі сном тощо, це може свідчити про комп'ютерну залежність. Якщо ви бачите такі симптоми у своєї дитини, проконсультуйтеся з психологом.
СХОДИ НЕМИНУЧОЇ ДОЛІ
Найджелл Латта винайшов прекрасний метод регуляції поведінки для дітей, які мають проблеми із встановленням меж, не чують і не розуміють «ні», поводять себе нахабно і не розуміють норм, з якими нереально домовитись ніяким способом. Є одне АЛЕ – цей метод підходить для дітей, які вже розуміють концепцію часу (з 6 років).
Отже, що треба зробити?
Намалюйте на аркуші паперу прості сходи, на зразок тих, що зображені нижче.
Верхня сходинка означає час, коли дитина зазвичай лягає спати. Нижня сходинка означає час, коли вона повертається зі школи. Сходинки між ними відповідають півгодинним інтервалам часу. Якщо діти ще досить маленькі, то можна розбити післяобідній час на п’ятнадцятихвилинні інтервали.
Прикріпіть цей листок на холодильник, так, щоб його було добре видно.
Прикріпіть магніт на верхній сходинці сходів. Магніт буде грати роль прапора, який позначає час лягати спати. Якщо у вас кілька дітей, у кожної дитини має бути свій окремий прапор.
Кожен день починається з того, що прапор встановлюється на верхній сходинці, наприклад, о 8 годині вечора.
Якщо дитина поводить себе погано, прапор опускається на одну сходинку (дитину обов’язково треба попередити, щоб дати шанс вибрати). Якщо погана поведінка не припиняється (зазвичай на рахунок «1-2-3» – щоб дати час подумати), то прапор опускається ще на одну сходинку.
Прапор опускається до тих пір, поки ваше прохання не буде виконане або поки прапор не опуститься до сходинки, відповідної поточному часу. Припустимо, прапор опустився до сходинки «3:30». Якщо зараз половина четвертого, то дитина відправляється в ліжко.
Дуже важливе правило!
Втрачений час можна повернути назад, виконавши яку-небудь корисну і гарну справу в якості компенсації.
Втрачений час можна повернути назад, виконавши яку-небудь корисну і гарну справу в якості компенсації.
Деякі приклади компенсацій:
• підмести підлогу;
• винести сміття;
• вимити посуд;
• прибрати в своїй кімнаті;
• почистити пилососом килим;
• зробити що-небудь приємне для брата чи сестри, яких тільки що образив.
Важливо, щоб у дитини був вибір між корисними справами. Вибір збільшує шанс слухняності.
Я раджу батькам завести картки, з яких дитина сама буде вибирати відповідні компенсації. На кожній картці потрібно записати назву корисної справи і перерахувати кроки, необхідні для її виконання.
• підмести підлогу;
• винести сміття;
• вимити посуд;
• прибрати в своїй кімнаті;
• почистити пилососом килим;
• зробити що-небудь приємне для брата чи сестри, яких тільки що образив.
Важливо, щоб у дитини був вибір між корисними справами. Вибір збільшує шанс слухняності.
Я раджу батькам завести картки, з яких дитина сама буде вибирати відповідні компенсації. На кожній картці потрібно записати назву корисної справи і перерахувати кроки, необхідні для її виконання.
Зрозуміло, що одні корисні справи вимагають більше зусиль, ніж інші, тому за їх виконання можна піднімати прапор відразу на два щаблі (1:00), наприклад, за повне прибирання кімнати. Складність завдань залежить і від віку дитини.
Після того як дитина виконала корисну справу, ви всіляко хваліть її і робіть так, щоб вона відула задоволення від виконаної роботи. Вона повинна зрозуміти, що вередувати і бешкетувати гірше, ніж працювати на загальне благо.
В кінці дня, коли прапор НЕ спустився ні на одну сходинку, дитина отримує нагороду. За добре проведений тиждень також має бути нагорода. Ви повинні самі вирішити, якої кількості хороших днів достатньо для того, щоб назвати тиждень «гарним». Можна почати з двох днів, а потім, у міру поліпшення поведінки, збільшувати цю кількість. Не винагороджуйте дорогими речами. Краще, хай це буде додатково проведений час в розважальному центрі, білет в цирк, в кіно на мультфільм…
“Якщо моя дитина не іде спати так рано, навіть якщо її покарати?”
Це найбільш часте заперечення з боку батьків. Батьки побоюються, що їхні діти відмовляться йти в ліжко, або, що ще гірше, вважають, що у них не вистачить рішучості змусити своїх дітей лягти спати. Якщо і ви так вважаєте, то вам тим більше потрібно якомога швидше скористатися цим способом і забезпечити контроль над своїми дітьми. Адже ваші діти і так вже вийшли з під контролю.
Вихід з такої ситуації тільки один – з цього моменту тільки ви повинні приймати рішення, що робити і що не робити дітям. Якщо ви сказали, що потрібно лягати спати, то вони обов’язково підуть спати, незважаючи навіть на потоп та інші катастрофи. При необхідності візьміть і силоміць віднесіть їх в ліжко; якщо буде потрібно, сидіть всю ніч (чи день) біля дверей їх кімнати. Ніякого іншого варіанту, крім слухняності, не передбачено. Якщо прапор говорить про те, що потрібно лягати спати зараз, то дитина йде спати. Природно, нікого не можна змусити спати насильно, але дитина повинна переодягнутися в піжаму і лягти в ліжко або хоча б залишатися у своїй кімнаті. Годувати їх вечерею можна, але тільки в цій же кімнаті. Якщо дитина ніяк не йде в ліжко, можна відібрати у неї які-небудь речі – все що завгодно. Можна взагалі залишити в її кімнаті тільки матрац з подушкою і ковдрою і повернути речі тільки після того, як вона стане слухатися.
Твердо стійте на своєму, і вони обов’язково зрозуміють, чого від них хочуть.
Це найбільш часте заперечення з боку батьків. Батьки побоюються, що їхні діти відмовляться йти в ліжко, або, що ще гірше, вважають, що у них не вистачить рішучості змусити своїх дітей лягти спати. Якщо і ви так вважаєте, то вам тим більше потрібно якомога швидше скористатися цим способом і забезпечити контроль над своїми дітьми. Адже ваші діти і так вже вийшли з під контролю.
Вихід з такої ситуації тільки один – з цього моменту тільки ви повинні приймати рішення, що робити і що не робити дітям. Якщо ви сказали, що потрібно лягати спати, то вони обов’язково підуть спати, незважаючи навіть на потоп та інші катастрофи. При необхідності візьміть і силоміць віднесіть їх в ліжко; якщо буде потрібно, сидіть всю ніч (чи день) біля дверей їх кімнати. Ніякого іншого варіанту, крім слухняності, не передбачено. Якщо прапор говорить про те, що потрібно лягати спати зараз, то дитина йде спати. Природно, нікого не можна змусити спати насильно, але дитина повинна переодягнутися в піжаму і лягти в ліжко або хоча б залишатися у своїй кімнаті. Годувати їх вечерею можна, але тільки в цій же кімнаті. Якщо дитина ніяк не йде в ліжко, можна відібрати у неї які-небудь речі – все що завгодно. Можна взагалі залишити в її кімнаті тільки матрац з подушкою і ковдрою і повернути речі тільки після того, як вона стане слухатися.
Твердо стійте на своєму, і вони обов’язково зрозуміють, чого від них хочуть.
Ключові фактори успіху
Успіх методу «сходи неминучої долі» залежить від того, як його застосовувати. Головний секрет, і при цьому дуже простий, полягає в тому, щоб діяти, як машина. Ніяких суперечок, криків або докорів. Взагалі ніяких емоцій. Це просто сходи.Відповідальність за хорошу поведінку лежить виключно на дитині. Якщо вона вирішила вести себе добре, то тим краще.
Ключовий фактор тут – неминучість. Піймавши себе на тому, що ви сперечаєтеся, кричите або щось доводите, негайно зупиніться. Заспокойтеся і просто застосуйте правило.
Коли дитина зрозуміє, що сперечатися з вами марно, вона все-таки віддасть перевагу тому, щоб послухатися. Якщо ви вважаєте, що тепер вам доведеться все життя укладати дітей відразу після обіду, то я запевняю вас, що це не триватиме більше двох-трьох днів. Найвпертіші діти з тих, з якими мені доводилося працювати за п’ятнадцять років, трималися не більше чотирьох днів. Але це, звичайно, за умови, що батьки не відволікалися і виконували рекомендації як роботи.
Успіх методу «сходи неминучої долі» залежить від того, як його застосовувати. Головний секрет, і при цьому дуже простий, полягає в тому, щоб діяти, як машина. Ніяких суперечок, криків або докорів. Взагалі ніяких емоцій. Це просто сходи.Відповідальність за хорошу поведінку лежить виключно на дитині. Якщо вона вирішила вести себе добре, то тим краще.
Ключовий фактор тут – неминучість. Піймавши себе на тому, що ви сперечаєтеся, кричите або щось доводите, негайно зупиніться. Заспокойтеся і просто застосуйте правило.
Коли дитина зрозуміє, що сперечатися з вами марно, вона все-таки віддасть перевагу тому, щоб послухатися. Якщо ви вважаєте, що тепер вам доведеться все життя укладати дітей відразу після обіду, то я запевняю вас, що це не триватиме більше двох-трьох днів. Найвпертіші діти з тих, з якими мені доводилося працювати за п’ятнадцять років, трималися не більше чотирьох днів. Але це, звичайно, за умови, що батьки не відволікалися і виконували рекомендації як роботи.
Найджелл Латте "Прежде чем ваш ребенок сведет вас с ума"
Головна таємниця у вихованні дітей, на яку ви витратите 5 хвилин в день
Всі турботливі батьки хочуть виховати своїх дітей успішними особистостями Серед сотень методик відомих і не дуже педагогів і психологів, складно…[читати]
Педпоради
Школа для батьків: як правильно допомагати дитині робити домашні завдання?
Турботливі батьки завжди намагаються допомогти своїй дитині з домашніми завданнями, щоб малюк трохи відпочив після школи або зайнявся улюбленою справою. Але якщо батьки не хочуть постійно допомагати своїй дитині до самого випускного, їм потрібно дотримуватися кількох простих правил.
ВЧИМО ДИТИНУ ВЧИТИСЯ. Психолог Ганна Рум`янцева розповідає, що діти, в залежності від віку, по-різному ставляться до своїх домашніх завдань. Першокласники просто не…[читати]
ВЧИМО ДИТИНУ ВЧИТИСЯ. Психолог Ганна Рум`янцева розповідає, що діти, в залежності від віку, по-різному ставляться до своїх домашніх завдань. Першокласники просто не…[читати]
Школа для батьків: як впоратися з дитячими ревнощами?
Психологи вважають, що почуття ревнощів, яке виникає у дитини, – цілком природне. Але якщо слідом за ревнощами проявляються агресія і злість по відношенню, наприклад, до молодшого брата чи сестри, то батьки обов’язково повинні розібратися в причинах такої поведінки і допомогти дитині впоратися з цією непростою ситуацією. Як поводитися батькам в такому випадку, розповіла дитячий психолог Ганна Рум'янцева.
Позначте час, який ви будете проводити з малюком. Обговоріть, чим ви будете займатися з ним разом. Цей час батьки повинні проводити тільки з дитиною: читати книги, малювати, займатися спортом або грати на дитячому майданчику. Ні в якому разі не можна обманювати очікування дитини. Якщо ви точно знаєте, що в цей день присвятити дитині час не вийде – не обіцяйте цього. Інакше ви просто підірвете свій авторитет в її очах.
Психолог Ганна РУМ’ЯНЦЕВА: «Якщо ви будете проводити з малюком хоча б кілька годин на день, то він знову відчує свою значимість, зрозуміє, що його люблять і приділяють йому увагу. Якщо виходить провести з малюком більше часу, – зробіть це. Якщо на тижні не вдається викроїти достатньо часу для занять з дитиною, то обов’язково компенсуйте брак уваги на вихідних».
Якщо в родині відбулися зміни, постарайтеся зберегти старий уклад життя наскільки це можливо.З появою в сім’ї брата чи сестри для старшої дитини все повинно залишитися, як раніше.
Діти – великі консерватори. Вони не люблять, коли хтось або щось вторгається в їх звичне життя. З появою в сім’ї другої дитини намагайтеся, як і раніше, в повному обсязі приділяти увагу старшій, навіть якщо це зробити дуже складно. Якщо в родині заведено, що, наприклад, по неділях ви всією сім’єю граєте в настільні ігри – постарайтеся зберегти цю традицію. Дитина і надалі повинна відчувати близький зв’язок з батьками: казка перед сном, секрети і обговорення денних пригод в дитячому садку.
Психолог Ганна РУМ’ЯНЦЕВА: «Запропонуйте старшій дитині піти на прогулянку в парк чи на дитячий майданчик і візьміть з собою молодшу. Поки вона буде спати в колясці, ви зможете присвятити час старшій, зробивши дві корисні справи одночасно».
Надайте дітям особистий простір. На думку психолога, у кожної дитини в будинку повинна бути своя кімната, своя зона комфорту. Якщо діти живуть в одній кімнаті, потрібно зонувати приміщення, щоб кожна дитина розуміла, що саме тут її зона комфорту і вторгатися в чужий простір можна тільки з дозволу його господаря.
Психолог Ганна РУМ’ЯНЦЕВА: «Те ж саме стосується двоповерхового ліжка. Якщо старша дитина спить на верхньому «поверсі», а молодша – на нижньому, то і вдень старша повинна забиратися наверх, а молодша відпочивати на своєму «поверсі». Ліжко для дітей – це теж зона комфорту і відпочинку». Не нав’язуйте звання «старшої».
Дуже часто трапляється, що з появою в сім’ї другої дитини, перша автоматично перетворюється в «старшу», незважаючи на те що їй самій всього два або три рочки і вона не менше за молодшу дитину потребує батьківської турботи та любові. Не можна говорити дитині: «Ну ти ж старша», «Ти повинна». Дитина не розуміє, чому з появою ще одного члена сім’ї вона комусь щось винна. Чому її утискають, кажучи, що вона повинна почекати або потерпіти тільки тому, що вона – старша.
Психолог Ганна РУМ’ЯНЦЕВА: «Неправильно, коли батьки нав’язують дітям правила або певну манеру поведінки. Якщо дитина сама відчує, що готова піклуватися про молодшого брата чи сестру, тоді батьки можуть її похвалити і сказати, що так і треба, адже вона – старша. Якщо малюк не хоче допомагати доглядати за молодшою дитиною, то не потрібно його примушувати це робити. Це тільки погіршить ситуацію».
Немає коментарів:
Дописати коментар